Згадайте ситуацію, коли ви були на себе розсерджені. Уважно візуалізуйте цю ситуацію в деталях і перевірте, чи немає в ній ще когось, на кого ви могли розсердитися, замість того щоб розсердитися на себе. Затримайтеся в ній ненадовго і, перш за все, не дозволяйте своєму розумові виплеснути назовні прояви злості (хоча, звичайно, в реальному житті деяка розсудливість завжди необхідна). Наприклад:

«Коли я виявив, що якийсь невідомий водій пом'яв мою машину, я дозволив собі лаяти за це його, замість того щоб лаяти себе за дурість, за те, що припаркував машину в небезпечному місці».

Коли ви уявили собі людину, на яку могли розсердитися, просуньтеся у своєму експерименті ще на один крок вперед і подумайте про відповідне покарання для цієї людини; тепер уявіть, що воно виконується. Ви все ще на себе сердитеся?

Майже завжди існує фізичний компонент ретрофлексії. Наприклад, кожного разу, коли ми забороняємо собі сердитися на інших, виникає напруженість у тілі. Не дивно, що ця напруга часто знаходяться в м'язах, які ми використали б, щоб висловити свій гнів. Замість того, щоб використовувати м'язи рук і плечей для удару, ми самі їх стримуємо або їх стримують оточуючі. Це викликає біль в шиї, в попереку, болі в плечах і руках. Звертаючи увагу на ті способи, якими ми стримуємо своє тіло, ми можемо повернути раніше забуті спогади і почати знищувати ретрофлексії.